шопка

 А чи знаєте ви де взялася традиція встановлювати шопку?

Традиція встановлювати шопку на Різдво пішла з південної Італії. Святий Франциск Асизький у ХІІІ столітті після мандрівки на Святу землю встановив шопку у вигляді печери, де були ясла, сіно, віслюк, віл, чим хотів показати, в якій убогості народилось Боже Дитятко, спонукати людей замислитись над цим, відійти від різдвяних ярмарків і заглибитись у духовність Різдва. У ХIV столітті італійські майстри додали різдвяному дійству пишності і краси, з’явились костюми, грим, маски, мелодії і танці. Шопки люди встановлювали у церквах і на площах перед ними. Цю традицію підтримала Європа, прийшла вона і в Галичину і досі зберігається. У багатьох родинах від покоління до покоління зберігаються шопки.

На початку ХХ століття, коли з’явились олеодруки (відбитки на папері олійних картин), стали поширені паперові шопки. Нині фігурки виготовляють з різноманітних матеріалів: дерева, соломи, листків кукурудзи, гіпсу, скла, фанери, сіна, шишок, паперу, тканини, лози – залежно від традиції кожної місцевості та майстерності. Роблять фігурки й рухомими, тому діти завжди з нетерпінням чекали на Різдво, на колядників, бо лялькова шопка захоплювала.

Унікальність українських шопок у тому, що кожна місцевість вносить у них національний, регіональний елемент, який власне їх і відрізняє. 

З вертепами-яслами колядники ходять від хати до хати і несуть радість Різдва Христового.