"Обов`язково перед Різдвом галичани кололи свиню, щоб було що їсти на свята.
Отак йшов по вулиці і біля кожної хати стояла бочка. А з неї снувався запашний дим.
І вже тільки від одного запаху було зрозуміло, що в Україну прийшли різдвяні свєта.
.
А в хаті пахло пампухами.
Баба робила пампухи з маком, родзинками, вишнями і з рожею. Найсмачніші пампухи були з рожею. Такого пампуха аж хотілося вхопити ще гарячим і бігом з‘їсти.
Але баба всьо виділа і давала по руках, бо пампухи з рожею можна їсти тільки на Святу вечерю.
.
На Галичині до свєт готувалися всі: від малого до великого.
То була традиція.
То було щось божественне.
На Святий вечір готували 12 пісних страв.
А потім святкували Різдво, Марії, Степана.
.
Наготовлена їжа в хаті — це ще одна традиція галичан.
Не дай Боже, жиби хтось подумав, що в хаті живе срана господиня, оферма якась...
.
І ми готувалися до великого святкового марафону.
В хаті тільки щось різали, парили, варили, мастили і перемащували.
Вікна стояли запотівші від пари, а баба мала вдосталь сил гонити і командувати, коли щось було не так. Командувала і молилася.
.
А ми малі хтіли пампухів і хтіли вже, щоб свєта борше настали, щоб можна було накласти цілу миску куті і їсти її великою ложкою.
Такою смачною, як у дитинстві кутя не була більше ніколи!
.
На Святвечір терлися бурячки з хроном, робилися голубці з тертої бульби, зверху политі присмаженою цибулькою, вареники з капустою, вареники з грибами, грибна мачанка, борщ з вушками, горох намочений і відварений, цілий баняк бульби, риба смажена, узвар зі сушеня...
.
Одночасно готувалися страви до пісного Святвечора і також вибадовувалися ще всякі розмаїті ситні наїдки, які можна було з’їсти на Різдво, Марії, Степана.
В баняках варилися ратиці на холодець, а в духовці запікалася кишка.
Ще пеклися пляцки, сирник, завиванці.
.
Здавалося, що вже все було готове і наварене-напарене-насмажене...
І я із замилуванням Божим чекала на першу зірку, щоб нарешті просто сісти до столу.
Але нє!
Баба криком давала команду: «Селедця нема! Бігом до магазину купити селедця з головою і молочком!»
.
Коли селедець вже лежав на тарілці, зверху присипаний порізаними кільцями цибулі, баба сплескувала руками і говорила:
«Ну, Слава Богу, ніц не забули!
А то будуть з нас люди сміятися, шо ми на свєта в хаті ніц не маємо їсти!»
.
Перша зірка зійшла.
Помолилися до образів.
Сіли.
«Йой, а ну бігом на кутики столу зубчики часнику поклади, жиби всі були здорові! Забули. І соли постав, шоби ми ся цілий рік не сварили»,— знову не замовкала баба.
.
А під столом у нас лежало сіно, духмяне таке і снопки соломи по кутках стояли.
.
Починали з куті.
І баба вже на діда поглядала чи буде він кутю до стелі підкидати і дивитися чи прилипне зерно.
Після минулорічних таких ритуалів, баба нам заборонила кутю підкидати. Казала, що її дуже крижі болять по взвишках лазити і білити потім.
А дідо ласкаво дивився на бабу, на нас малих, підморгував нам теплим поглядом, чекав, щоб баба відвернулася...і ми малі хапали ложку і кидали кутю до самісінької стелі.
.
Сміялися так щиро, що в хаті ставало затишно й ще більш святково...
.
Як баба, то зовиділа, ставала до нас сваритися, шо ми дивуглєди, не шануємо її крижі.
А дідо підливав бабі келєшок домашнього вина і говорив:
«Файно зерно прилипло до стелі. Пшениця цього року вродить фист, буде Україна багатою. На другий рік знову сядем до столу, зустрінемо ще одне Різдво!»
.
Потім ми збирали ложки, виделки зі столу і йшли з бабою надвір ворожити на судженого.
Лижками товкли одна до одної і дослухалися звідки пси начнуть брехати.
Якщо пси не гавкали, то починали лижками товкти до плоту, щоб голосніше було.
Товкли так, що аж штахєти відлітали.
А пес мені завжди брехав з якоїсь буди десь там за річкою далеко...
Баба казала, шо мій суджений буде не наш, з єнакшого села, шо те єнакше село там, де її першострічна сестрінка по вуйкові Миколі жиє.
.
Я завжди з сміялася з бабиних пояснень, бо в неї в кожному селі було першострічна або другострічна сестрінка.
А баба мені заповідала, що кавалєра треба такого брати, щоби в нього руки не зі сраки росли, бо як знайду собі лейдака, то буду сама ґарувала, хлоп мусить бути до праці, а не для насіння.
.
Потім ми вже хтіли бігти по сусідах колядувати.
Але спершу колядували в хаті.
Баба мусіла перевірити чи добре знаємо колядки, бо одного року переплутали слова і співали:
«А віл стоїть трясеться, Йосип смутно пасеться».
За таке могли дістати від баби по крижах.
.
І ми з колядою вибігали у різдвяну ніч!
Дивилися на ясні зорі, такі далекі, недосяжні, холодні, але вони ставали такими радісними і святковими.
Баба казала, що з кожної зірки на нас дивляться наші померлі родичі і оберігають нас.
Їм сьогодні також світло і радісно, бо на землі Христос ся рождає!
І на землі люди стають хоча б трішки добрішими і щасливішими, бо славлять його. І в людях зарождається світло.
З Різдвом!
