Торбинка посівальника

 А знаєте, яке свято буде в суботу? А чиї братики підуть посівати? А давайте пошиємо їм торбинки для зерна!

Щоб її пошити, буде потрібно не дуже багато часу. Для виконання роботи знадобляться:

-старі джинси;

-ремінець;

-нитки;

-ножиці;

-декор.

Спочатку ножицями відрізається штанина від джинсів. Бажано 55-60 см.

Вивернуту штанину прошиваємо міцним швом з відрізаного боку, також прошиваємо куточки.

Якщо куточки не робити, дно вийде абсолютно плоским.

Вивертаємо торбинку і складаємо навпіл.

Вона буде виглядати набагато красивіше, якщо до неї прикріпити довгий ремінь, відрізаний від старої шкіряної сумки. можна сплести косичку з джинсу і пришити її замість ручки. Щоб торбинку прикрасити, можна скористатися аплікацією або ефектною вишивкою.

Кожен новолітник буде радий такій торбинці.

 Лялька коза – це символ радості, достатку та родючості. Яскравий одяг лялечки радує око, а дзвін дзвіночок розвіює сум.

У минулому жодне слов'янське свято не обходилося без веселощів, смачної їжі та святкових декорацій. Серед інших прикрас була лялька коза.

Була вона домашня і вулична.

Чим вони відрізнялися? Вулична лялька за фактом не була лялькою — це було вбрання. За традицією в козу, коня чи корову вбиралися молоді хлопці. Накидали собі на плечі шкуру з рогами на голову, одягали кожух і ходили разом з рештою сусідів, що колядували по домівках, співали пісні, бажали всім радості, процвітання.

Вважалося, що всі, до кого загляне у гості коза, добре житимуть у новому році. На подяку вісників удачі пригощали смаколиками, напували гарячими напоями.

Домашня лялька Коза була зовсім невеликого формату і виглядала як іграшка. Виготовляли козу на хрестовині з соломи або тканини. А потім прикрашали всім, що було під рукою — стрічками, бусинами. Кріпили до пояса козочки дзвіночки, мініатюрні підковки, мішечки із зерном.

А давайте зробимо мотанку Козу!

З лляного шпагату і мішковини (або простої тканини) можна зробити традиційну, оберегову іграшку наших пращурів.

Робиться вона, як звичайна, хрестоподібна мотанка "Кувадка", але при змотуванні голови додаються роги та вуха.

Оздобити козу можна кольоровою тканиною, стрічками, намистом, ...

У кожного Коза вийде своя і неповтрна.

Коза в культурній спадщині різних країн

А ви знали, що Коза є присутня в культурній спадщині багатьох країн?

В Україні у різдвяний час усі будинки села чи містечка обходили колядники. Вони були в чудернацьких масках і грали роль "дідів"-предків, які приходять "з того світу" на гостину до нащадків. З "дідами" ходили також чоловіки, перевдягнені на тварин. В Україні це зазвичай Коза, Кінь чи Ведмідь. Естонці наряджалися у різдвяного Гусака, Цапа, Лелеку або Ведмедя. Поляки перевдягаються в Тура, Козу, Лелеку.

Дуже багато народів Європи "водили Козу" — на Різдво або на Масницю. Зокрема румуни, поляки, шведи, фіни, норвежці, естонці, німці. Коза — надзвичайно плодюча тварина, у приплоді буває до семи козенят. У мітології різних народів вона уособлює бога родючости, який вмирає на зиму та воскресає на весну. Також цей образ пов’язують із предками, які є опікунами хлібного поля і худоби.

Археологічні дані свідчать, що на теренах України козу одомашнили в епоху неоліту. У різдвяному обряді Козу представляє чоловік, одягнений у вивернутий назовні кожух і з маскою на обличчі. Рядженого Діда, який водить Козу, часом називають "солом’яним", бо має бороду з соломи. В гурті є ще Баба, Лікар, Циган. Козу заводять у кожну хату, там вона скаче, а щедрівники співають, що "де коза ходить, там жито родить". Потім лунає "постріл", Коза падає "нежива". Її оживлюють — "надувають жилу". І Коза знову скаче, "причаровуючи" багатий урожай.

У Німеччині та Австрії є різдвяний персонаж Крампус. Він закутаний у козину шкуру, а на голові має маску кози. Дзвонить у дзвіночки, щоб здалеку було чути про його наближення.

Фіни ще в минулому столітті перебиралися на Козу й ходили по хатах. Сьогодні у Фінляндії про цей звичай нагадує солом’яна фігура різдвяного цапа — Йоулупуккі, яку перев’язують червоною стрічкою. У Швеції такий цапок називається Юлбок.

Як бачите, Коза - не лише наш персонаж Вертепу.

Коли, чим та як посівати на Старий Новий рік

 Коли, чим та як посівати на Старий Новий рік?

Посівання на Старий Новий рік – це давній обряд, який проводили наші предки, щоб збільшити урожай наступного року.

Посівати починають лише зранку 14 січня. А робити це можуть хлопчики, юнаки та чоловіки. В нас їх називають "новолітниками". Рано-раненько, об’єднавшись у ватаги, вони ходять по сусідських будинках і питають дозволу на посівання. При собі в посівальників мають бути мішечки з будь-яким зерном, наприклад, пшеницею, ячменем, гречкою або рисом. Бажаючи господарям усього найкращого, хлопці розкидають зерно по кімнатах і читають світлі посівальні вірші. Як подяку добрим молодцям дають солодку випічку, цукерки, фрукти або трохи грошей. А після їх відходу зерно не можна підмітати до самого присмерку.

Вишиваємо зірку

 Восьмикінечна зірка, або Ружа є поширеним елементом вишиття , а також її писали на писанках в нас, на Львівщні.

Спробуймо вишити цей елемент . Спочатку визначають центр зірки і позначають умовно його на полотні. Починають вишивати з середини, відступивши від центру 2 нитки по діагоналі. Всі кінчики ниток ховають з вивороту під стібками.

Кожен промінь вишивають з центу зірки, роблячи всі переходи на вивороті.( фото 2)

Інший варіант зірки (фото 3)

Разом ся згуртуймо і заколядуймо!

Коляда 2023

                                       

історія вертепу

 Вертеп – український традиційний театр, від самого початку ляльковий. Він з'явився у XVII столітті. Уперше його згадано в 1667 році.

Назва "Вертеп" походить зі священних текстів. Згідно з ними, так називали печеру, у якій народився Ісус Христос.

Першими акторами вертепу ставали мандрівні дяки і студенти-бурсаки. Сценки, що розігрував вертеп, мали релігійний і світський, побутовий зміст.

Зазвичай сцену, на якій відбувалося дійство, поділяли на два яруси: на верхньому розігрували християнські сценки, а на нижньому – побутові, часто комічні. Театр був переносним. Його розміщалина площах, у будинках селян та міщан, на ярмарках.

Найпопулярнішим був різдвяний сюжет, поклоніння волхвів, часто дійство супроводжував спів про Віфлеємську зірку і народження Ісуса.

Разом із ляльковим вертепом використовували і живий, у якому головними дійовими особами були люди. На Різдво вони приміряли на себе костюми як релігійної, так і побутової частини вертепу.

Одним із найпопулярніших сюжетів було вбивство царя Ірода: йому рубали голову як відплату за наказ страчувати немовлят.

Були ще шляхтичі, солдати, торговці, циганки-ворожки, селяни з домашньою худобою, запорожці. Актори співали, міняли інтонацію, тональність голосу.

І до нині ми ставимо Шопку з маленьким Ісусиком, Дівою Марією, Йосифом, Пастушками, Волхвами; вулицями ходять колядники-вертепники ,несучи радісну вість : "Христос народився!"