Лялька коза – це символ радості, достатку та родючості. Яскравий одяг лялечки радує око, а дзвін дзвіночок розвіює сум.

У минулому жодне слов'янське свято не обходилося без веселощів, смачної їжі та святкових декорацій. Серед інших прикрас була лялька коза.

Була вона домашня і вулична.

Чим вони відрізнялися? Вулична лялька за фактом не була лялькою — це було вбрання. За традицією в козу, коня чи корову вбиралися молоді хлопці. Накидали собі на плечі шкуру з рогами на голову, одягали кожух і ходили разом з рештою сусідів, що колядували по домівках, співали пісні, бажали всім радості, процвітання.

Вважалося, що всі, до кого загляне у гості коза, добре житимуть у новому році. На подяку вісників удачі пригощали смаколиками, напували гарячими напоями.

Домашня лялька Коза була зовсім невеликого формату і виглядала як іграшка. Виготовляли козу на хрестовині з соломи або тканини. А потім прикрашали всім, що було під рукою — стрічками, бусинами. Кріпили до пояса козочки дзвіночки, мініатюрні підковки, мішечки із зерном.

А давайте зробимо мотанку Козу!

З лляного шпагату і мішковини (або простої тканини) можна зробити традиційну, оберегову іграшку наших пращурів.

Робиться вона, як звичайна, хрестоподібна мотанка "Кувадка", але при змотуванні голови додаються роги та вуха.

Оздобити козу можна кольоровою тканиною, стрічками, намистом, ...

У кожного Коза вийде своя і неповтрна.