А ви знали, що Коза є присутня в культурній спадщині багатьох країн?
В Україні у різдвяний час усі будинки села чи містечка обходили колядники. Вони були в чудернацьких масках і грали роль "дідів"-предків, які приходять "з того світу" на гостину до нащадків. З "дідами" ходили також чоловіки, перевдягнені на тварин. В Україні це зазвичай Коза, Кінь чи Ведмідь. Естонці наряджалися у різдвяного Гусака, Цапа, Лелеку або Ведмедя. Поляки перевдягаються в Тура, Козу, Лелеку.
Дуже багато народів Європи "водили Козу" — на Різдво або на Масницю. Зокрема румуни, поляки, шведи, фіни, норвежці, естонці, німці. Коза — надзвичайно плодюча тварина, у приплоді буває до семи козенят. У мітології різних народів вона уособлює бога родючости, який вмирає на зиму та воскресає на весну. Також цей образ пов’язують із предками, які є опікунами хлібного поля і худоби.
Археологічні дані свідчать, що на теренах України козу одомашнили в епоху неоліту. У різдвяному обряді Козу представляє чоловік, одягнений у вивернутий назовні кожух і з маскою на обличчі. Рядженого Діда, який водить Козу, часом називають "солом’яним", бо має бороду з соломи. В гурті є ще Баба, Лікар, Циган. Козу заводять у кожну хату, там вона скаче, а щедрівники співають, що "де коза ходить, там жито родить". Потім лунає "постріл", Коза падає "нежива". Її оживлюють — "надувають жилу". І Коза знову скаче, "причаровуючи" багатий урожай.
У Німеччині та Австрії є різдвяний персонаж Крампус. Він закутаний у козину шкуру, а на голові має маску кози. Дзвонить у дзвіночки, щоб здалеку було чути про його наближення.
Фіни ще в минулому столітті перебиралися на Козу й ходили по хатах. Сьогодні у Фінляндії про цей звичай нагадує солом’яна фігура різдвяного цапа — Йоулупуккі, яку перев’язують червоною стрічкою. У Швеції такий цапок називається Юлбок.
Як бачите, Коза - не лише наш персонаж Вертепу.
Немає коментарів:
Дописати коментар