Колись, дуже давно, жив на білому світі принц, звали його Білоцвіт. З добротою і любов’ю ставився він до людей, і вони відповідали йому тим же.
Настав час, і принц одружився з дочкою короля з сусідньої держави і був щасливий. Але ось одного разу приснився йому сон, що якась прекрасна золотоволоса дівчина вела його за собою по м’яким пухнастим хмарам до величезної яскраво-зеленої галявині і, ніжно піднімаючи листочки якогось дивного дерева, показувала йому прекрасні, з дурманним ароматом ягоди.
Він прокинувся і, розповів про свій дивний сон дружині і став збиратися в дорогу. Сльози бідної дівчини ніяк не могли зупинити закоханого в мрії принца. За одну ніч він став черствим і жорстоким. І молода дружина присягнулася, що зробить все, для того щоб він повірив в її любов і повернувся.
Під час довгого походу корабель Білоцвіту потрапив у шторм і затонув. У живих залишився тільки один принц. І якась невідома сила вирвала його з морської безодні і піднесла до небес. Прокинувшись, він побачив перед собою ту саму незнайомку, яка ласкаво взяла його за руку і повела по хмарах до свого тінистому саду.
Смакуючи аромат стиглих соковитих плодів, принц забув про свою дружину і про майбутню дитину, яку вона чекала.
Але якось раз, прогулюючись по небесному саду, він випадково помітив в зеленій траві маленький кущик. Розсунувши густі стебла, принц нахилився до самої землі і зірвав з нього єдину ягоду. Її вигляд здався йому дуже знайомим, а коли він спробував ягоду, пам’ять повернулася до принца.
І негайно ж він опинився біля воріт свого королівства і, горя бажанням побачити свою дружину, почав щосили стукати в закриті двері. Відкрив йому слуга, який з сумом повідомив, що мила принцеса, так і не дочекавшись його високості, померла, забравши з собою не народжене дитя.
Довго сумував принц над могилою своєї коханої, і від його падаючих сліз стали з’являтися жовто-білі квіти, ніби пам’ять про злиття його колись чистої душі з сонячною плоттю Небесної дівчини.
Сліпа невірність погубила його справжнє щастя, а велика любов залишила йому від своїх квітів ті самі, червоні, мов полум’я ягоди, які люди стали називати полуницею. А якщо вони щось забували і не могли згадати, то зривали червоні ягоди, відчуваючи їх чистий і приємний аромат.
Немає коментарів:
Дописати коментар